Принцип невизначеності Гейзенберга

В класичній механіці для рухомого тіла завжди можна одночасно і точно визначити його координату х і швидкість v (або імпульс mv) і, відповідно, найти його траєкторію. Для мікрочасток це можна зробити лише наближено. Причому добуток неточностей («невизначеностей») Δх і Δv в одночасному визначенні координати і швидкості не може бути менше величини h/2πm, де m – маса частинки, h=6,625·10^-34 Дж·с – величина, яку називають сталою Планка. Це положення відоме як співідношення невизначеностей, або принцип Гейзенберга.

Із співвідношення невизначеностей слідує, що чим більша точність визначення координати, тим менша точність одночасного визначення її швидкість, і навпаки.

Важливо, що неможливість одночасного точного визначення координати і швидкості частинки не є наслідок недосконалості вимірювальних приладів і методів виміру. Це принципова неможливість, яка відображає об‘єктивні властивості мікро частин, їх двосторонню корпускулярну-хвильову природу.

Так як постійна Планка h дуже мала, то для тіл великої маси величина →0; тому Δх і Δv можуть бути одночасно нехтовно малі. А це означає, що одночасне вимірювання координати і швидкості мікроскопічного тіла проводиться практично точно.

Співвідношення невизначеностей проявляється тільки для мікро частин, оскільки величина їх маси значно відрізняється від нуля і тому Δх і Δv не можуть одночасно мати малі значення.

Взагалі, співвідношення невизначеностей і для мікрочастинок проявляється не в усіх випадках їх руху.