ООП — методологія, основана на представленні програми у вигляді сукупності об’єктів, кожний з яких є об’єктом визначеного класу, а класи створюють ієрархію наслідування.
В даному визначені є три основні частини:
1. в якості базових операцій використовуються об’єкти, а не алгоритми;
2. кожний об’єкт є екземпляром якогось визначеного класу;
3. класи організовані ієрархічно.
ООП дозволяє розкласти проблему на окремі задачі. Кожна задача стає самостійним об’єктом, який має свої дані і коди. Таким чином, задача спрощується і програміст отримує можливість оперувати набагато більшими по об’єму програмами. В центрі — об’єкт — осяжна сутність, яка виявляє свою поведінку. Об’єкт складається з трьох частин:
1. Ім’я;
2. Стан (зберігається від звернення до звернення, змінюється лише при виклику методів даного об’єкта);
3. Методи (операції).
Інтерфейс об’єкту з його середовищем визначений цілком його методами, т.я. до його станів немає іншого доступу ззовні.
Об’єкт може посилати повідомлення іншим об’єктам і приймати їх. Повідомлення — дані визначеного типу, що передаються від відправника до одержувача, ім’я якого вказують у повідомленні. Одержувач реагує або не реагує на повідомлення виконанням деякої операції, методі, ім’я якого також вказують. Об’єкт є представником реальної сутності — реального об’єкту, процесу, ситуації, яка:
§ піддається зберіганню і обробці;
§ може впливати на інші об’єкти і обчислювальне середовище, посилаючи і приймаючи повідомлення.
Сукупність об’єктів утворюють середовище (ООС), в якому виконується обчислення шляхом обміну повідомленнями між об’єктами. Об’єкти з однаковими властивостями (тобто, з однаковими наборами змінних станів і методів) створюють клас. Кожний клас задається своїм описом на мові ООП, який включає інформацію необхідну для створення об’єктів даного класу і для їх існування. Таким чином, об’єктно-орієнтований підхід до програмування деякої задачі полягає у тому, щоб створити деякий інструмент для задач, що розвиваються, а потім програмувати у термінах цієї задачі.