Люмінесцентний аналіз в офтальмології

Главная » Каталог статей » Статьи на украинском » Біомедична оптика » Люмінесцентний аналіз в офтальмології

Люмінесценція або холодне світіння відомі з глибокої давнини. На її основі виник люмінесцентний аналіз, у якому в основному використовуються явища фотолюмінесценції. Остання розділяється на флюоресценцію і фосфоресценцію. Флюоресценція спостерігається лише під час впливу на речовину зовнішнього джерела енергії, наприклад ультрафіолетових променів, і припиняється майже миттєво після його усунення. Якщо ж після припинення опромінення речовини проходить значний час (іноді більше доби) і речовина продовжує світитися, тоді говорять про фосфоресценцію.

Розрізняють первинну і вторинну флюоресценцію. У першому випадку говорять про природну люмінесценцію, властиву даному об’єкту. У іншому випадку — світіння можливе лише після обробки об’єкта явно люмінесцентними речовинами, так звані флюорохроми (флюоресцеїн, акридин, рибофлавін і ін.) Первинна люмінесценція клітин і тканин виражена слабко, тому при їх вивченні велике значення належить вторинній флюоресценції.

Явища люмінесценції мають загальні закономірності. Так, спектр поглинання і випромінювання характерний для даної речовини. При цьому в більшості випадків виконується правило Стокса. Відповідно до цього правила, спектр випромінювання зміщено стосовно спектра поглинання убік більш довгих хвиль. Тому колір викликаного світіння відрізняється від збуджуючого світла. Так, для флюоресцеїну характерно зелено-жовте світіння, що виникає при освітленні його як ультрафіолетовими, так і синіми променями.

При люмінесценції у світло перетворюється не вся енергія збуджуючого світла, а лише частина його. Як правило, при цьому частина енергії поглиненого світла витрачається на внутрішньомолекулярні процеси, а частина енергії переходить у теплоту (так звані стоксові втрати). Тому квантовий вихід люмінесценції завжди менше 100 %. Він залежить як від самої речовини, що люмінесціює, так і від різноманітних зовнішніх умов: температури, рН розчинника, концентрації речовини, сторонніх домішок. Останні можуть викликати посилення або послаблення люмінесценції. Активно гасять люмінесценцію іони заліза, молекулярний кисень і інші речовини (Ю.А.Владимиров і співавт., 1983). При врахуванні всіх цих чинників чутливість флюоресцентного аналізу дуже висока.

В наш час в офтальмології клінічне і експериментальне застосування отримали методики флюоресцентної ангіографії дна ока, райдужної оболонки, капілярів кон’юнктиви очного яблука.

Крім звичайно застосованої фотозйомки з реєстрацією часу проходження флюоресцеїну по судинам того чи іншого відділу ока, можлива телевізійна та кіноангіографія цього швидкоплинного процесу. Фото- та кінореєстрація вторинної флюоресценції не тільки документує результати дослідження, але і дозволяє виявляти такі деталі, які при звичайному візуальному спостереженні не уловлюються. Крім цього дані фото та кінореєстрації можна порівнювати при вивченні динаміки захворювання.

Методики флюоресцентної ангіографії при поєднанні з офтальмохромоскопією, фотозйомкою в різних ділянках видимого та інфрачервоного спектру дають більш повне представлення о патологічному процесі в оці.

Флюоресцентна ангіографія ока набагато розширила та покращила діагностичні можливості офтальмолога, дала цінні відомості для терапевтів, ендокринологів, нейрохірургів і інших спеціалістів. З допомогою цього метода вперше стало можливим вивчити кровотік в судинах сітчастої, та райдужної оболонках, капілярах склери та кон’юнктиви, прослідити швидкість кровотока, динаміку заповнення артерій, капілярів і вен. Завдяки флюоресцентної ангіографії стало можливим судити о проникненні судин і мембрани Бруха, стану пігментного епітелію, ступеня кровопостачання різних ділянок ока, о прохідності судин сітчатки хоріоідеї, активності і протяжності запального процесу на дні ока. Воно дає можливість проводити діагностику мікроаневризм з крововиливом, злоякісних новоутворень ока з доброякісними, застійних дисків з псевдозастійними і т.д.

Мабуть, немає такого захворювання зору, при якому не застосовувався би метод флюоресцентної ангіографії. При цілому ряді захворювань отримані нові діагностичні ознаки, по новому розкритий патогенез деяких патологічних процесів в оці, що дозволило більш цілеспрямовано підійти до терапії ряду тяжких захворювань органу зору.

Так, за допомогою флюоресцентної ангіографії вперше розкрито патогенез серозного хоріоретиніту чи, як тепер більш правильно називати цю патологію, центрального серозного відшарування нейроепітелію. Виділено декілька форм цієї патології в залежності від величини «дефектів» і їх протяжності в мембрані Брухта, що чітко виявляється на флюоресцентних ангіограмах, і розроблені методики фото і лазерної коагуляції цієї патології.

По даним флюоресцентної ангіографії «ватоподібні» чи м’які ексудати при діабетичної ретинопатії являють собою мікроінфаркти сітчастої оболонки. З допомогою цього методу виявляються самі рані зміни в гемодинаміці ока при діабеті (розширення аваскулярної зони біля жовтої плями, мікроаневризми, зміни форми капілярів, уповільнення кровотоку і т. і.), які не спостерігаються іншими методами дослідження.

В наш час ангіографічні дані дозволяють цілеспрямовано лікувати з допомогою фото і лазерної коагуляції цілий ряд захворювань ока: запальні і дистрофічні процеси, судині аномалії, діабетичну ретинопатію, новоутворювання ока і іншу патологію.

Клінічне і експериментальне застосування методів флюоресцентної ангіографії не вичерпав себе тому, що з’являються нові вдосконалення методики, нові барвники, нові проблемі, які потрібно вирішити.

Природно, що показники до застосування методу будуть більш конкретизовані, але вже очевидно, що організація спеціальних кабінетів флуоресцентної ангіографії на базі великих клінік ока, ендокринологічних, терапевтичних, нейрохірургічних стаціонарів з визначеною кількістю кваліфікованого штату могла би сприяти більш широкому впровадженню і використанню цього методу в клінічній практиці.

Метод флюоресцентної ангіографії продовжує вдосконалюватись. Перспективними є застосування телевізійної техніки, відеозапису, різних електронно-оптичних підсилювачів яскравості вторинної флюоресценції, спектрофотометрії і денситометрії флюоресцентних ангіограм з використанням комп’ютерних пристроїв і т. і. Очевидна необхідність стандартизації методів флюоресцентної ангіографії, єдиної термінології, що дозволить однозначно трактувати результати дослідження.

Цілком можливо, що по аналогії з тим, як офтальмоскопія відкрила медицині шлях до ендоскопії, так і метод флюоресцентної ангіографії дає поштовх до розвитку нових методик прижиттєвого дослідження судинної системи здорової і хворої людини.

Оставьте комментарий к статье